ОЛЕКСІЙ ДАНИЛИШИН – ЖИВА ЛЕГЕНДА І ГОРДІСТЬ НАШОЇ ГРОМАДИ!
«Якщо не об’єднаємося, то ще довго блукатимемо власною пустелею»
О.Данилишин.
Біографічна розвідка
Народився Олексій Васильович 9 березня 1931 року в с.Облазниці в звичайній селянській сім’ї. Батько Олексія належав до церковного комітету,був освіченим і належно дбав про виховання сина. Бачачи здібності хлопця та за рекомендацією священника Якова Хом’яка батько віддав Олексія на навчання до Стрийської української гімназії. Закінчивши 7 класів в 1947 році поступив у Стрийське педагогічне училище. У той час на теренах Жидачівщини вже активно формувалась і діяла організація «Месники».Юні підпільники поширювали серед молоді брошури національного змісту,вели просвітницьку роботу. Завдяки своєму односельцю Йосипу Михайловичу Олексій долучився до молодих патріотів.
1949 року став членом підпільної молодіжної організації ОУН «Месники», провідником якої був Юрій Кремінь. За розповсюдження забороненої і підпільної літератури, листівок серед студентів та викладачів за доносом зв’язкового вночі 29 червня 1950 року Олексія Данилишина арештували органи МГБ в гуртожитку м.Стрия. Півроку тривали допити, катування і слідство в дрогобицькій тюрмі, а 14-15 грудня відбувся судовий процес.Трибунал виніс вирок трьох до розстрілу а їм дванадцятьом 25 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. Після суду ще 10 місяців просидів у тюрмі,а далі етапом тюрми Києва, Харкова, Петропавловська. 14 жовтня 1951 року його привезли в табір Джезказган Карагандиської області( 60 тисяч осіб),де працювали у закритих підземних шахтах,відкритих каменоломнях,кар’єрах мідної руди.У 1953 році за доносом сексота за підпільну працю в таборі,його перевели у штрафний табір,де лупали камінь для щебеневого заводу.
Через рік цей штрафний табір ліквідували,у зв’яку із повстанням політв’язнів.Всіх розвели по тюрмах і таборах.О.Данилишин повернувся у попередній табір. У1956 році виїзна комісія Верховного суду СРСР на місцях розглядала справи,багатьох було звільнено,в їх число потрапив і Олнквій,але без реабілітації. В червні повернувся у рідне село,закінчив 10 клас вечірньої школи. Шукаючи засобів існування пішов працювати на Роздільський сірчаний завод. Згодом продовжив свою освіту у Стрийському профтехучилищі за спеціальністю електрорадіомеханік. Працював 13 років у Жидачівському районі в електромережі,згодом у пересувній техуколоні Львівспецмонтаж.
На зорі проголошення Української незалежності вболівав за побудову молодої держави,за відродження національної пам’яті. Цьому і присвятив своє подальше життя. По краплинах збирає історію визвольного руху на Жидачівщині. У клопіткій роботі відвідав понад 100 населених пунктів,записав багато спогадів очевидців, відщукав та змалював понад 100 криївок,схронів. Переглянув багато архівних документів щодо національно-визвольної боротьби членів ОУН,УПА,які із зброєю в руках полягли зп свободу на полі бою,або були страчені,закатовані червоними окупантами. Всі ці матеріали п.Олексій розмістив у свої книжках,автором яких він є сам:
Це «Червона калина», «Дзвони пам’яті» та «Повстанськими стежками Жидачівського краю» (підрозділи,бункери,криївки,бої…)-2020р.
За активну громадську діяльність,вагомий особистий внесок у реалізацію заходів щодо національно-визвольної боротьби Олексія Васильовича нагородили Хрестом Звитяги,12 ювілейними відзнаками та грамотами,шістьма подяками від Львівського крайового братства ОУН-УПА ,а також відзнакою Президента України –ювілейною медаллю « 25 років Незалежності».Не дивлячись на свої поважні роки п.Олексій не припиняє своєї діяльності, і зараз працює над новою книгою….
Не прагнучи слави,робить те,що йде від душі. Ці слова притаманні Олексію Васильовичу Данилишину.
