У Дулібах відкрили меморіальні дошки полеглим Героям
У Дулібський ліцей ім. М. Шашкевича завершився Тиждень пам’яті та шани полеглих Героїв громади. На фасаді навчального закладу урочисто відкрили сім меморіальних дошок на честь випускників, які загинули, захищаючи Україну.
.
Ці хлопці були учнями цієї школи. Тут вони росли, мріяли, сподівалися. Та коли настав час – вони не сховалися. Вони пішли боронити рідну землю й віддали за неї найцінніше – своє життя.
Пам’ять полеглих вшанували Хвилиною мовчання. Священнослужителі провели Поминальну Панахиду й Чин благословення дошок.
.
До присутніх звернулися рідні загиблих Воїнів, побратими, голова громади Петро Васильків та директор ліцею Степанія Кушпір. Особливо зворушливою миттю став виступ пароха Парафіяльна громада с. Дуліби УГКЦ О. Олег Кобель, який продекламував власний авторський вірш «Пам’ять». Ці проникливі рядки лунали не просто поезія, – як молитва, як жива сповідь, про біль втрати та силу пам’яті, що єднає громаду.
.
Ці дошки – не просто частина стіни. Вони – частина історії закладу. Вони щодня нагадуватимуть кожному ліцеїсту: Герої були серед нас. І наша пам’ять про них – не формальність, а обов’язок.
Ми ніколи не забудемо їхнього подвигу!
.
ВАСИЛЬ ГРЕЧИН народився 23 грудня 1985 року в селі Дуліби. Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив навчання у Стрийському вищому художньому професійному училищі. У 2006 році був призваний на військово службу до навчального центру «Десна».
З 2014 по 2015 роки брав участь у проведенні Антитерористичної операції. Був водієм-медбратом 1 механізованого батальйону 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Сухопутних військ ЗСУ. Помер 27 березня 2019 року за станом здоров’я внаслідок війни. Похований у рідному селі.
Нагороджений відзнакою «За бойові дії» 14 окремої механізованої бригади.
Назавжди Герой, що наближав Перемогу!
.
МАР’ЯН-АРТУР НИКОЛИШИН народився 20 вересня 1996 року в селі Дуліби. Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив навчання у Вищому професійному училищі №34 міста Стрия. Проживав із сім’єю у селі Покрівці Гніздичівської громади.
Під час повномасштабного вторгнення був стрільцем 13 окремого десантно-штурмового батальйону імені Тараса Сенюка 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Помер 05 квітня 2023 року у місті Дніпро.
Назавжди Герой, що наближав Перемогу!
.
ДАНИЛО БОЖЕНКО народився 12 листопада 1998 року в селі Дуліби. Навчався у Дулібській початковій школі. Продовжив навчання у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Далі – навчання у Національному університеті «Львівська політехніка» та два роки кафедри військової підготовки у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. По закінченню успішного навчання отримав ступінь магістра та звання «молодший лейтенант».
Під час повномасштабного вторгнення був командиром 1 танкового взводу 11 танкової роти 4 танкового батальйону 4 окремої танкової бригади імені Івана Виговського Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь в бойових завданнях у майже всіх гарячих точках повномасштабної війни. Звільняв Херсонщину від окупації. Отримав звання «старший лейтенант». Загинув 13 червня 2023 року на Донеччині. Похований у рідному селі.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій», нагрудним знаком «За заслуги перед 4 окремої танкової бригади» та грамотою Православної Церкви України за жертовне служіння народові України, милосердя, любов та мужність, проявлені при захисті Вітчизни від російської агресії.
Назавжди Герой, що наближав Перемогу!
.
МИКОЛА НЕТЯГА народився 24 травня 1990 року в селі Руда Гніздичівської громади. Проживав із сім’єю у селі Дуліби. Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив навчання у Стрийській школі №8.
З перших днів повномасштабної війни став на захист Батьківщини. Служив водієм ракетно-зенітної батареї 1 взводу 2 відділення 66 окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго Сухопутних військ ЗСУ. Був демобілізований через важку хворобу. Помер 26 вересня 2023 року. Похований у рідному селі Руда.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій».
Назавжди Герой, що наближав Перемогу!
.
ІВАН ЯЛІНСЬКИЙ народився 15 червня 1974 року в селі Дуліби. Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив навчання у Вищому професійному училищі №8 міста Стрия. Проживав із сім’єю у селі Миртюки Стрийської громади.
Під час повномасштабного вторгнення був стрільцем-номер обслуги гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. Загинув 27 травня 2025 року на Запоріжжі. Похований у селі Миртюки.
Нагороджений нагрудним знаком «Учасник бойових дій».
Назавжди Герой, що наближав Перемогу!
.
РОМАН МЕЛЕНЬ народився 25 грудня 1977 року, Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив навчання у Вищому професійному училищі №35 міста Стрия.
Під час повномасштабного вторгнення спершу проходив службу у 223 зенітному ракетному полку імені Українських Січових Стрільців Повітряних сил ЗСУ. Згодом – у складі 65 окремої механізованої бригади «Великий луг» Сухопутних військ ЗСУ. Помер 11 липня 2025 року за станом здоров’я внаслідок війни. Похований у рідному селі.
Назавжди Герой, що наближав Перемогу!
.
ІГОР КЛИМОВИЧ народився 13 червня 1991 року в селі Грабовець. Навчався у Дулібському ліцеї імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив навчання у Прикарпатському національному університети імені Василя Стефаника – факультет туризму. Протягом останніх десяти років мешкав у Києві У 2012 році балотувався до Верховної Ради України 7 скликання від політичної партії «Українська Національна Асамблея». Брав активну участь у Революції Гідності.
Під час повномасштабного вторгнення був офіцером хорунжої служби (створена за традицією упівців) 3 окремої штурмової бригади 3 армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ. Його зброєю стала не тільки гвинтівка, а й слово, історія, культура. Він виконував важливу гуманітарну місію – розробляв унікальні методики морально-психологічного забезпечення, проводив лекції, організовував екскурсії, зустрічі з культурними діячами для військовослужбовців, надихаючи побратимів прикладами героїзму предків. Разом із побратимами врятував 900-літню Половецьку кам’яну бабу з Донеччини. У лютому цього року Ігор отримав звання «молодший лейтенант». Загинув 30 липня 2025 року на Харківщині. Похований у Києві.
Нагороджений відзнаками Міністерства оборони України «Захиснику України», «Золотий тризуб», відзнакою командира 3 окремої штурмової бригади «За заслуги» та медаллю Православної Церкви України «Хрест Свободи».
.
